Серед ошатних вишневих садів, влітку - облите ласкавим сонячним промінням, навесні-осипане перлами жайворонкового співу, що долинає з кришталево прозорої голубіні восени напоєне пахощами яблук, груш медових запашним короваєм з нового врожаю, а взимку вкрите білосніжною пеленою, розкинулось наше село Гвіздів.

Давніми легендами та переказами з вуст у вуста оповита його історія до- сягає у сиву гли­бінь віків. На підвищеннях, що панують над околицею, височать поодинокі кургани, прикрашаючи краєвид, ховаючи в своїх насипах таємниці минулих століть.

         Кургани насипались над померлими як данина останньої шани до них. До часу формува­ння держави східних слов’ян (ІХ-Хст.) відносяться на думку істориків, курганні могильники, розміщені в колишньому центрі села Гвіздова. Серед них і досить великі за розміром: ви­сотою до 2 м і діаметром понад 15 м.

                Перше поселення на території сучасного Гвіздова становило 8 сімей. Перші поселенці відно­сились до реєстрових козаків війська запорізького, частина яких оселилась на північ до лісів, у теперішньому Козаку, а частина - в урочищі "Лисицьке", які між собою з'єднувались прямою дорогою, яка є й дотепер. Один з козаків мав прізвище Хрущ, потомки якого мешкають в селі й у нинішній час.

Це було багате поселення, козаки виготовляли зброю, кували гвіздки, залізо для покрівель про що свідчить жужелиця, перепалене залізо, що довго викопувались на тому місці , де були майстерні, а також козацький пояс, який знайшов у 1965 році житель села Павло Устименко. За переказами звідси й пішла назва села Гвіздів. За іншими легендами через село протікала річечка. що мала назву Гвоздік, а ще, кажуть, що назва походить від маєтку пана Гвоздецького чи Гвоздівця. Дійшли до сучасників перекази про велику сутичку козаків з монголо-татарами на території села Гвіздів, про що свідчить пам’ятник у вигляді хреста на окраїні села, який тепер зруйновано, а також окремі захоронення козаків, розшукані на сучасному кладовищі. Після Люблінської унії 1569 року Корець входив до Луцького повіту Волинського воєвод­ства Польщі , не раз піддавався руйнуванням під час міжусобних феодальних чвар, нападів іноземних загарбників, а разом з ним і впритул розташовані села.

Під час визвольної боротьби 1648-1654 років полки селянсько - козацького війська перебували і в Гвіздові.

На початку ХVІІ ст. В 1667 році знову відновилось панування шляхетської Польщі на наших землях.Важке економічне становище та політичне безправ’я підсилювалось жорстоким національним гнобленням.Урядові установи насаджували польську мову та като­лицьку віру .Окремі з селян,як правило,найбідніші, освоювали гру на музичному інструменті,що мав назву ліра, та й так заробляли собі на життя,ходячи по навколишніх селах,граючи,ще й зараз жителів села Гвіздова називають лірниками. А частина людей,що могла працювати -заробляла у Корецькому цукрозаводі,Корецьких гарбарнях,де чинили шкіру та й в селі були свої кушніри.

Не мали жителі Гвіздова ні власної школи, ні лікаря,ні церкви.Місцем відпочинку була корчма,яка стояла при в’їзді в  село, володів нею єврей Мойша з дружиною Басею. За розпо­відями сельчан Федорчука Григорія (1892 р.н.)та Хруща Павла (1895р.н.) в 1901 році за громадські гроші ця корчма була викуплена у Мойші з метою відкриття школи для сільських дітлахів. Невдовзі, після ремонту, була відкрита початкова школа, навчання в якій велося поль­ською мовою.

Радянська влада вперше була встановлена у цих місцях 12 січня 1918 року, але протрималась недовго. Вдруге цю територію від петлюрівців було звільнено 1 травня 1919 року частинами Першої Української радянської дивізії під командуванням М.Щорса, але за Ризьким мирним договором Кореччина залишилась у складі Польщі, а місто стало центром Ровенського повіту Волинського воєводства, надовго позбавляючи прагнення свободи та волі від іноземного панування своїх жителів.

Роки збігали, наче хвилі у ріці, поглинаючи день за днем, рік за роком, десятиліття за десятиліттями. Селяни продовжували займатись своїм одвічним ремеслом, дбаючи про хліб насущ­ний для своїх сімей, вирощуючи його на власній землі ,тих крихітних наділах що мали, безземельних громадян налічувалась переважна більшість ,бо народжувались діти, утворювались нові сім'ї а землі у власності лишалась та ж сама кількість, хоча, були й заможніші, що мали по 6- 10 га, свою худобу, реманент.

В 1933 році на теренах району почала діяти підпільна організація КПЗУ, організовувались просвітницькі заходи, розповсюджувалась нелегальна література, книги радянських письмен­ників по навколишніх селах ,у приміському Гвіздові.

У Гвіздові утворено сільську раду, першим головою якої обрано Харченка Саву Григоровича, відкрито хату-читальню, вечірню школу.

Війна грізним подихом перервала мирну працю на визволеній землі. В житті Гвіздова розпочався період боротьби з новим ворогом. Багато сельчан влилося під час мобілізації до лав Червоної Армії та зі зброєю в руках стримували шалений натиск ворога. В липні, 8 дня 1941 року , топчучи кирзовими чобітьми колосисті поля, зрізуючи автоматними чергами ніжні молоденькі берізки, що лиш, недавно розпустились, в село увійшли гітлерівці. Настав важкий період окупації, який тривав з 1941 по 1944 роки, та люди не втрачали надії, що черго­ві загарбники будуть вигнані з рідної землі. З болем і ненавистю в очах дивились хлібороби, як нові „господарі" грабували, вивозили худобу, птицю, харчові продукти, одяг, взуття, за непо­кору розстрілювали, вивозили молодь на каторжні роботи в Німеччину.

Глухої осінньої ночі 1943 року невідомі в селі вбили німецького солдата ,що представляв німецьку комендатуру в селі. Не знайшовши винного , в покару за скоєне, гітлерівці зігнали пів села до сільського молитовного будинку де мали спалити, але почувши про наближення вояків УПА, розстріляли лише трьох підозрюваних жителів села і поспішно втекли. Декілька сімей, зокрема, багатодітну сім’ю Савчуків за відмову виїхати до Німеччини на роботу, було по звірячому розстріляно. А в цей час багато односельчан проливало свою кров на фронтах Після звільнення Кореччини в 1944 році радянськими військами розпочалася нова мобілізація, багато жителів села пішло на фронт. На заході ще йшли запеклі бої, а в місті та навколишніх селах відроджувалось нове життя. Використовуючи короткий перепочинок вої­ни Першого Українського фронту допомагали засіяти землю мешканцям Гвіздіва та довколишніх сіл допомагали кіньми, лагодити реманент. На відновленому цукровому заводі розпочалось виробництво продукції, селяни залучались до цього процесу.

           Після визволення району в 1944 році від німців ЦК КПУ направив сюди 14 чоловік ініціативної групи; район першим в області завершив колективізацію . Так на території Кореччини розпочалась ера колгоспів. У Гвіздові колгосп із назвою"3оря" було створено В 1947 році. Першим головою   колгоспу був Я.К.Шведун. Активісти створення колгоспу відбирали у людей реманент, худобу, будівельні матеріали та звозили   для побудови кол­госпних приміщень. Тоді ж було побудовано клуб, відкрито медпункт ,навчання у школі проводилось рідною мовою.

Та разом з поліпшенням умов проживання з приходом радянської влади жителі села дізнались про репресії, арешти та допити за зв’язки з бандерівцями .

А село продовжувало жити своїм життям, минали будні і свята. Люди трудились на колгосп­них ланах, фермах збільшуючи щодень свій статок. За невпинний плин років змінився і наш Гвіздів, Серед садів та польових квітів виросли нові вулиці з ошатними затишними оселями, З новими громадянами незалежної України, кількість яких коливається в межах 1200 чоловік. Село Гвіздів нараховує 10 вулиць та 2 хутори.5 вулиць заасфальтовано, розширюється село, мешканці якого мають необхідні умови для свого добробуту: родючі землі та селянські працьовиті руки. 75 будинків обладнано телефонним зв"язком , центральна вулиця освітлена, до 200 житлових будинків обладнано природним газом, діє сільський клуб, публічно-шкільна бібліотека, фельдшерсько-акушерський пункт, загальноосвітня школа І-ІІ ст. ТзОВ ”Корецька Зоря",  два магазини, Свято-Іллінська церква, два молитовних будинки.