Загальні відомості
-
Орган місцевого самоврядування в Корецькому районі Рівненської області.
- Адміністративний центр — село Гвіздів.
- Сільська рада утворена в 1989 році.
- Територія ради: 16,935 км²
- Населення ради: 1228 осіб (станом на 2001 рік)
- Сільській раді підпорядковані населені пункти:
- с. Гвіздів

посада: Сільський голова
дата народження: 18.01.1953
освіта: Середня спеціальна
дата обрання: 10.11.2015
суб’єкт висування: самовисування
партійність: позапартійний

ПАВЛЮК ВАЛЕНТИНА ІВАНІВНА
посада: Секретар сільської ради
дата народження: 02.04.1971
освіта: Середня спеціальна
дата обрання: 10.11.2015
партійність: позапартійна
Серед ошатних вишневих садів, влітку - облите ласкавим сонячним промінням, навесні-осипане перлами жайворонкового співу, що долинає з кришталево прозорої голубіні восени напоєне пахощами яблук, груш медових запашним короваєм з нового врожаю, а взимку вкрите білосніжною пеленою, розкинулось наше село Гвіздів.
Давніми легендами та переказами з вуст у вуста оповита його історія до- сягає у сиву глибінь віків. На підвищеннях, що панують над околицею, височать поодинокі кургани, прикрашаючи краєвид, ховаючи в своїх насипах таємниці минулих століть.
Кургани насипались над померлими як данина останньої шани до них. До часу формування держави східних слов’ян (ІХ-Хст.) відносяться на думку істориків, курганні могильники, розміщені в колишньому центрі села Гвіздова. Серед них і досить великі за розміром: висотою до 2 м і діаметром понад 15 м.
Перше поселення на території сучасного Гвіздова становило 8 сімей. Перші поселенці відносились до реєстрових козаків війська запорізького, частина яких оселилась на північ до лісів, у теперішньому Козаку, а частина - в урочищі "Лисицьке", які між собою з'єднувались прямою дорогою, яка є й дотепер. Один з козаків мав прізвище Хрущ, потомки якого мешкають в селі й у нинішній час.
Це було багате поселення, козаки виготовляли зброю, кували гвіздки, залізо для покрівель про що свідчить жужелиця, перепалене залізо, що довго викопувались на тому місці , де були майстерні, а також козацький пояс, який знайшов у 1965 році житель села Павло Устименко. За переказами звідси й пішла назва села Гвіздів. За іншими легендами через село протікала річечка. що мала назву Гвоздік, а ще, кажуть, що назва походить від маєтку пана Гвоздецького чи Гвоздівця. Дійшли до сучасників перекази про велику сутичку козаків з монголо-татарами на території села Гвіздів, про що свідчить пам’ятник у вигляді хреста на окраїні села, який тепер зруйновано, а також окремі захоронення козаків, розшукані на сучасному кладовищі. Після Люблінської унії 1569 року Корець входив до Луцького повіту Волинського воєводства Польщі , не раз піддавався руйнуванням під час міжусобних феодальних чвар, нападів іноземних загарбників, а разом з ним і впритул розташовані села.
Під час визвольної боротьби 1648-1654 років полки селянсько - козацького війська перебували і в Гвіздові.
На початку ХVІІ ст. В 1667 році знову відновилось панування шляхетської Польщі на наших землях.Важке економічне становище та політичне безправ’я підсилювалось жорстоким національним гнобленням.Урядові установи насаджували польську мову та католицьку віру .Окремі з селян,як правило,найбідніші, освоювали гру на музичному інструменті,що мав назву ліра, та й так заробляли собі на життя,ходячи по навколишніх селах,граючи,ще й зараз жителів села Гвіздова називають лірниками. А частина людей,що могла працювати -заробляла у Корецькому цукрозаводі,Корецьких гарбарнях,де чинили шкіру та й в селі були свої кушніри.
Не мали жителі Гвіздова ні власної школи, ні лікаря,ні церкви.Місцем відпочинку була корчма,яка стояла при в’їзді в село, володів нею єврей Мойша з дружиною Басею. За розповідями сельчан Федорчука Григорія (1892 р.н.)та Хруща Павла (1895р.н.) в 1901 році за громадські гроші ця корчма була викуплена у Мойші з метою відкриття школи для сільських дітлахів. Невдовзі, після ремонту, була відкрита початкова школа, навчання в якій велося польською мовою.
Радянська влада вперше була встановлена у цих місцях 12 січня 1918 року, але протрималась недовго. Вдруге цю територію від петлюрівців було звільнено 1 травня 1919 року частинами Першої Української радянської дивізії під командуванням М.Щорса, але за Ризьким мирним договором Кореччина залишилась у складі Польщі, а місто стало центром Ровенського повіту Волинського воєводства, надовго позбавляючи прагнення свободи та волі від іноземного панування своїх жителів.
Роки збігали, наче хвилі у ріці, поглинаючи день за днем, рік за роком, десятиліття за десятиліттями. Селяни продовжували займатись своїм одвічним ремеслом, дбаючи про хліб насущний для своїх сімей, вирощуючи його на власній землі ,тих крихітних наділах що мали, безземельних громадян налічувалась переважна більшість ,бо народжувались діти, утворювались нові сім'ї а землі у власності лишалась та ж сама кількість, хоча, були й заможніші, що мали по 6- 10 га, свою худобу, реманент.
В 1933 році на теренах району почала діяти підпільна організація КПЗУ, організовувались просвітницькі заходи, розповсюджувалась нелегальна література, книги радянських письменників по навколишніх селах ,у приміському Гвіздові.
У Гвіздові утворено сільську раду, першим головою якої обрано Харченка Саву Григоровича, відкрито хату-читальню, вечірню школу.
Війна грізним подихом перервала мирну працю на визволеній землі. В житті Гвіздова розпочався період боротьби з новим ворогом. Багато сельчан влилося під час мобілізації до лав Червоної Армії та зі зброєю в руках стримували шалений натиск ворога. В липні, 8 дня 1941 року , топчучи кирзовими чобітьми колосисті поля, зрізуючи автоматними чергами ніжні молоденькі берізки, що лиш, недавно розпустились, в село увійшли гітлерівці. Настав важкий період окупації, який тривав з 1941 по 1944 роки, та люди не втрачали надії, що чергові загарбники будуть вигнані з рідної землі. З болем і ненавистю в очах дивились хлібороби, як нові „господарі" грабували, вивозили худобу, птицю, харчові продукти, одяг, взуття, за непокору розстрілювали, вивозили молодь на каторжні роботи в Німеччину.
Глухої осінньої ночі 1943 року невідомі в селі вбили німецького солдата ,що представляв німецьку комендатуру в селі. Не знайшовши винного , в покару за скоєне, гітлерівці зігнали пів села до сільського молитовного будинку де мали спалити, але почувши про наближення вояків УПА, розстріляли лише трьох підозрюваних жителів села і поспішно втекли. Декілька сімей, зокрема, багатодітну сім’ю Савчуків за відмову виїхати до Німеччини на роботу, було по звірячому розстріляно. А в цей час багато односельчан проливало свою кров на фронтах Після звільнення Кореччини в 1944 році радянськими військами розпочалася нова мобілізація, багато жителів села пішло на фронт. На заході ще йшли запеклі бої, а в місті та навколишніх селах відроджувалось нове життя. Використовуючи короткий перепочинок воїни Першого Українського фронту допомагали засіяти землю мешканцям Гвіздіва та довколишніх сіл допомагали кіньми, лагодити реманент. На відновленому цукровому заводі розпочалось виробництво продукції, селяни залучались до цього процесу.
Після визволення району в 1944 році від німців ЦК КПУ направив сюди 14 чоловік ініціативної групи; район першим в області завершив колективізацію . Так на території Кореччини розпочалась ера колгоспів. У Гвіздові колгосп із назвою"3оря" було створено В 1947 році. Першим головою колгоспу був Я.К.Шведун. Активісти створення колгоспу відбирали у людей реманент, худобу, будівельні матеріали та звозили для побудови колгоспних приміщень. Тоді ж було побудовано клуб, відкрито медпункт ,навчання у школі проводилось рідною мовою.
Та разом з поліпшенням умов проживання з приходом радянської влади жителі села дізнались про репресії, арешти та допити за зв’язки з бандерівцями .
А село продовжувало жити своїм життям, минали будні і свята. Люди трудились на колгоспних ланах, фермах збільшуючи щодень свій статок. За невпинний плин років змінився і наш Гвіздів, Серед садів та польових квітів виросли нові вулиці з ошатними затишними оселями, З новими громадянами незалежної України, кількість яких коливається в межах 1200 чоловік. Село Гвіздів нараховує 10 вулиць та 2 хутори.5 вулиць заасфальтовано, розширюється село, мешканці якого мають необхідні умови для свого добробуту: родючі землі та селянські працьовиті руки. 75 будинків обладнано телефонним зв"язком , центральна вулиця освітлена, до 200 житлових будинків обладнано природним газом, діє сільський клуб, публічно-шкільна бібліотека, фельдшерсько-акушерський пункт, загальноосвітня школа І-ІІ ст. ТзОВ ”Корецька Зоря", два магазини, Свято-Іллінська церква, два молитовних будинки.