телефон  (03651) 21010
e-mail  
ПОШУК НА САЙТІ
ГОЛОВНЕ МЕНЮ
320 17.10.2016

                  111111У День Покрови Пресвятої Богородиці, коли у нашій державі святкують День захисника України, група пластунів Головницької школи на чолі із пластовим впорядником Юрієм Новаком та головою районної організації братства вояків УПА, депутатом Корецької районної ради Василем Кравчуком здійснили велопробіг селами району та відвідали захисників неньки-України. Саме ці молоді, на той час зовсім юні люди, ровесники сучасних старшокласників, за покликом серця ішли у підпілля, допомагали УПА, ставали зв’язковими і розвідниками. На сьогоднішній день їм уже далеко за 80, а декому виповнилося і 90 літ! З радістю приєднався до цієї акції, адже такі зустрічі – це дотик до історії, живої і правдивої.

 

У складі Артема Денисюка, Максима Кречмаровського, Христини Мурги та Анастасії Рижук розпочали свою подорож із Корця, а саме із Свято-Воскресенського храму. Із благословення настоятеля отця Івана Мациканича ми вирушили у дорогу.  І ось перші зустрічі. Дивується пан Володимир Руль, а згодом і пані Ганна Хомицька: «Бач, не забули… О, діточки, які ви хороші! Дякувати Богу, ми ще живі, хоча літа вже додолу… Бережіть Україну, любіть її, спасибі за вітання! Дійсно, свято яке…». Згодом у Річках нас зустрічає поважний пан Дмитро Мендалюк, ось-ось уже 90-літній, але козак, боєць УПА. «Друзі, як ви мене знайшли? Дякую за вітання», – сльозяться очі вояка, слів не вистачає, а тому він обіймає кожного з нас. Звертання «друзі» приємно здивувало пластунів, адже саме так вони звертаються один до одного. Яке миле і тепле слово: «Тримайтеся, друже, 90 літ не межа! Дякуємо за самостійну Україну! СКОБ!».

Не менше вражає і зустріч вже у Копитові з пані Наталією Коспою, звʼязковою УПА, що напам’ять декламує декалог українського націоналіста, читає свою власну поезію і дарує пластунам збірку своїх віршів «Незабудка» з автографом. Розкішна троянда дуже пасує цій жінці. Пластуни вітають її, а навзаєм отримують наказ бути пильними і берегти Україну… Спокійна і виважена ще одна копитівчанка Ніна Петрівна Розумна, медсестра, що рятувала життя повстанців, які були поранені. Вона і досі допомагає людям своїми травами і порадами. Скромно і якось дуже трепетно приймає вітання колишня повстанка, що живе на околиці Копитова, Ганна Федорівна Черемха. Уже недужі, старечі руки, але серце полумʼяне і втішене. «Дякую вам, діточки», – тихо шепочуть губи, а по щоці котиться зрадлива сльоза. На наше вітання «Слава Україні!» її незрячий чоловік, що сидить поруч, гучно і твердо відповідає: «Героям Слава!», ніби розриває повітря і показує всім свою молодечу силу.

А на хуторі Зелена поблизу Даничева нас зустрічає пані Неоніла Ніколайчук, що відбула Сибір і Колиму за Україну і не жаліє ні про що: «Я з п’яти років уже була привчена татом любити Бога і Україну. Іншого життя собі і не уявляю. І ви, діточки любіть Україну і зробіть все, щоб вона стала квітучою і незалежною. Ми свого часу зробили, що могли. І у вас ще є багато роботи»… У самому Даничеві нас зустрічає із подивом повстанець Леонід Самійлович Войтович. Від нього віє якоюсь неповторною шляхетністю. Скромно дякує, мовляв, що я такого зробив, я ж, як усі: Україна покликала – я пішов.

Весело на сонці виблискують шпиці наших веломашин. Ось уже Іванівка під нашими колесами. Тут біля школи проживають дві сестри: Антоніна та Євгенія Ільчуки, які за свою участь у визвольних змаганнях пережили чимало лиха. У молоді свої роки вони уявляються веселими та безтурботними щебетухами, що раділи життю, сонцю і квітам. Наші вітання і пишні троянди дуже втішили їх.

Обідня пора, сонечко якось дивно пригріває, адже кілька днів тому було так холодно, дощило. Ми поспішаємо до Великих Межиріч, де на 13-ту годину призначено панахиду за захисниками України, які віддали за неї своє життя. У ті буремні 40-і роки Межиріч був районним центром і саме сюди НКВД-исти звозили для допитів українських патріотів. Скільки їх неоплаканих і невідомих лежить у ярах біля костелу? Отже, потужніше тиснемо на педалі. Але неможливо оминути села Колодіївки, де живуть добре знайомі пластунам два повстанці: Григорій Мельник та Григорій Ситник, яких вони відвідували на День незалежності. Це була дуже емоційна і, на жаль, дуже коротка зустріч… Час не чекає, вперед!

І ось центральний майдан с. Великі Межиричі. Біля меморіалу борцям за волю України отець Роман, настоятель Петро-Павлівського храму УПЦ КП, прихожани церкви, хор, голова Корецької районної ради Ігор Хоменчук та голова Корецької РДА Сергій Черній, начальник відділу освіти Оксана Форсюк, сільський голова Оксана Слободенюк та громадськість. Це неприємно здивувало нас. Такий день, державне свято, така важлива молитва, а людей немає!? Ось тут пригадалися слова багатьох повстанців, коли вони жаліли про те, що того часу їх було дуже мало, а зрадників багато. Чи не знову історія повторює свій ганебний і прикрий виток? Допоки ми, українці, будемо боятися того, що ми українці? Кому це вигідно? Та, звісно, лише ворогам! Як можна дивитися у вічі тим, хто зараз на Донбасі захищає нашу незалежність? Ох і роботи у нас багато, колеги-педагоги. А де, до речі Ви? А, у вас вихідний…

А чи знаєте Ви, читачу, хто така Тоня Горохович? Тут, у Великих Межирічах, її добре знають українські патріоти, бо вона народилася тут і прославила себе на весь світ як вчена, письменниця, громадський діяч і, що дуже важливо, як пластова вихованиця у Канаді та США. Так-так, Антоніна Горохович – пластунка. За її заповітом вона похована тут, у Межирічах. Пластуни не могли оминути її могилу. Вічна їй памʼять. А добрі справи пластунів нехай будуть доказом цієї памʼяті…

На жаль у Великих Межирічах залишилася лише одна учасниця визвольних змагань – Ангеліна Михайлівна Простріла. Вона розважливо повчає, розмірковує і таємниче посміхається. Вона вчителька, що не відбулася – її арештували прямо на першому курсі педагогічного інституту. Вона закінчила тюремну школу життя. Її не зламали, не переконали, не змінили, бо Україна – понад усе! «Я не знаю, дітки, скільки мені ще доведеться прожити, але Україна буде, така як треба, правдива, без зрадників. Бережіть її, бо вона найкраща, і любить, як мати, дітей своїх», – підсумувала пані Ангеліна.

А наша мандрівка продовжується через Стовпин і Городище до Самостріл. Тут проживають двоє повстанців: Ольга Васильєва та Микола Мельник. Вони з радістю зустрічали нас, особливо Василя Кравчука. Уже починає вечоріти, тіні видовжуються. Пан Микола уже на дев’ятому десятку свого непростого життя розмірковує: «Жаль, що нам тоді не вдалося завоювати незалежність для України. Але ми робили усе, що могли, повірте. Ціна нашої боротьби дуже висока. Два мої старші брати 1922 і 1925 років народження загинули – один біля Острога, а молодший – тут, на Самострілівщині… Якби ці люди тоді перемогли, ото б ми мали Україну! Які то були люди...»

Сум потроху стискає серце і виникає просте запитання: а що робимо ми? Хто ми? … Дорога стелиться рівно, ось і Користь, батьківщина мого побратима Юрія Новака. Він веде нас до Тетяни Аркадіївни Щербак, звʼязкової «Тамари», якій улітку цьогоріч минуло 91! Вона часто жартує, що Сталін відправив її на курорт до Мордовії аж на 8 літ, де вона дуже добре відпочила, а тому так довго живе… Весела, незламна, життєрадісна, справжня українка. Її брат Іван, український повстанець, був убитий НКВ-дистами у дворі своєї тітки, де зустрічався підпільно зі своєю мамою. Його останніми словами були: «Слава Україні!» Це, мабуть, до нас?… Тіло його поклали на віз, а зверху посадили … матір. Як не просила вона йти поруч, не дозволили... І так аж до Межиріча. Десь там, під костелом, його закопали. Де саме, про це не знає ніхто… Мир душі, твоїй, герою… Господь бачить усе, а ми памʼятаємо…

Життя продовжується, правда? Тихий вечір Покрови опускається на землю. Педалі все частіше обертаються. Ми зробили це. Дякуємо Господу. Нехай же Він благословить усіх тих людей, яких ми сьогодні зустріли. Нехай благословить Господь Україну. А ще дякуємо голові районної ради Ігорю Хоменчуку, приватним підпрємцям Анатолію Децю та Олегу Коваленку за дієву спонсорську допомогу у підготоці нашої спільної з пластунами подорожі, довжиною аж 61 км. Дякуємо, друзі.

 

Віктор МОРОЗ, заступник директора з НВР

Головницької ЗШ І-ІІІ ст.

2222222

3333333

4444444

 

прапор районної ради корецького району © 2016 - 2020 Корецька районна рада
Використання матеріалів тільки з посиланням на джерело